Виставка фоторобіт та картин з уламків ворожих снарядів херсонця Василя Чайковського 15 червня відкрилася у Первомайському краєзнавчому музеї. Того ж дня відбулася і презентація за участю автора. Завітали на захід студенти, ліцеїсти, творчі гурти, учні автора, представники правоохоронних органів та державної служби із надзвичайних ситуацій. Організацією та координацією усього дійства опікувалася журналістка.

«Я працював без упину, це якась потреба була — вихлюпнути усе, що на душі»

Поїздки на Херсонщину — це, в першу чергу, знайомства з людьми та тривала комунікація. З Василем Чайковським, автором виставки, ми познайомилися в одній із перших поїздок. Це було в березні 2023 року. Тоді лише обговорювалася ідея робіт. Тоді ж проговорили про нотатки в щоденнику, які вів пан Василь в період окупації, мовляв, було б непогано, аби все це втиснути в рамки збірочки. Відтоді від слів Василь Миколайович перейшов до діла. Почав інтенсивно створювати картини з уламків ворожих снарядів, паралельно взявся за редагування споминів та став друкувати світлини. Пан Василь не приховує, що на творчість його надихнув його колишній учень Дмитро Оліфіренко із Антонівки.

Так розпочався творчий процес. «Я працював без упину, це якась потреба була — вихлюпнути усе, що на душі. А потім, коли кількість робіт уже стала достатньою, подумав, а чом би не організувати виставку? Спочатку це було в Херсоні, тепер — у Первомайську. А далі планую по Україні. Хай дивляться, хай бачать, що творить ворог з нашою землею та з нашими людьми», — зазначає Василь Миколайович.

Звісно, що поїздка до Первомайська з картинами не така вже проста. Та й ситуація на Херсонщині, м’яко кажучи, не підходяща. Тож і не сподівалися, що так швидко вдасться доправити до місця призначення автора разом з картинами. Дякувати Ігорю Будаку, який був там з гуманітарною місією. Він і привіз автора до нас. А тут уже закрутилося-завертілося. Юрій Петроченко поселив пана Василя у себе, Олена Красіна, разом із колективом, у вкрай короткий термін зробили експозицію у музеї. Паралельно організовували глядачів та музик на презентацію. Словом, за неповну добу зробили багато.

Формат обрали імерсивний: так душевніше і ближче, без бар’єрів і перепон

І ось наступив момент відкриття виставки. Формат обрали імерсивний: так душевніше і ближче, без бар’єрів і перепон. Глядачі та герої поруч: можна доторкнутися, запитати. Герой дійства, звісно, Василь Чайковський, колишній працівник правоохоронних органів, викладач у виші та керівник спортивного клубу у Херсоні. Тепер — автор фоторобіт, збірки споминів про окупацію та химерних картин із уламків снарядів.

Серед глядачів — студенти Первомайського навчально наукового інституту, ліцеїсти із навчального закладу «Лідер», колишні вихованці пана Василя, представники правоохоронних органів, державної служби із надзвичайних ситуацій, гурт «Орлик», музикант та митець Андрій Нестеров, освітяни та журналісти. А під кінець завітав командир одного із бойових підрозділів, що на Херсонщині, Олег Бортніков. Олег після шпиталю. Один день перепочинку вдома — і знову в бій. Знайшов хвилинку і для нас. Через нього ми передали бійцям прапор від містян, з автографами та побажаннями. А днем раніше відправили саме на його підрозділ тепловізор.

«Я для себе відразу прийняв рішення: нікуди з рідної домівки не поїду»

Говорили про сучасні події в Україні, про людей під окупацією та повсякденними обстрілами. На запитання: «Чи не було бажання поїхати з Херсонщини?» Василь Миколайович відповідає: «Я для себе відразу прийняв рішення: нікуди з рідної домівки не поїду. Тож окупація — тут (у мене мама вісімдесятирічна), обстріли з першого дня — тут, а зараз нова хвиля випробувань — затоплення. Я разом — з усіма своїми земляками, справжніми патріотами. Бо, звісно, є у нас чимало й колаборантів. То мій дім, моя земля — і я до останнього лишатимуся там. Ось зараз хіба що для презентації робіт по українським містам повезу свою виставку. У Первомайську — вже третя. І мені дуже приємно, що моя творчість дає можливість усім, хто в тилу, бачити правду. Сьогодні, як ніколи, потрібні правдиві факти про життя в окупації. Світ має знати, що відбувалося і відбувається на Херсонщині. Я радий, що війна сюди не дійшла, що люди не бачать того горя, що ми. Свою творчість розділив на три частини: це картини з уламків снарядів «Жахливі квіти війни», фотофакт «Україна, нескорена війною» і збірка спогадів про окупацію. Напевне, з’явиться ще й четверта — про затоплення Херсонщини. Продовжую фотографувати, збираю уламки. Це все документація злочинів росіян проти українців».

Кожна історія — то біль людський і стійкість

Зустріч тривала близько двох годин. Мали можливість висловитися усі, пригадали про початок повномасштабного вторгнення. І кожна історія — то біль людський і стійкість. У всіх було по-різному, але з однією суттю: війна — це біль і страх, це розруха і смерть, це жах і ненависть, а ще — це творчість і бажання жити. Україна буде жити, бо тут незламні і нескорені, тут під кулями не припиняють творити, тут під обстрілами продовжують організовувати виставки, тут рятують, кидаються на поміч і вірять в Перемогу. Можна вбити нас фізично, та дух наш не зломити, слово наше не спалити. Ми просто українці — вільні, свободолюбні і правдиві.