Ukrainian English German Polish

Донецький край – колиска сучасної української поезії.

Січень – місяць днів народжень українських поетів – донеччан.

Володимир Сосюра.

image002

Найніжнішим ліриком, українським соловейком називають Володимира Сосюру, чиє українське поетичне слово народжувалося з любові і з любов'ю промовляло до всього сущого на землі.


Я знаю силу слова — 
воно гостріш штика 
і швидше навіть кулі, 
не тільки літака. 

Воно проміння швидше, 
в нім — думка й почуття. 
Воно іде в народи 
для вічного життя. 

Коли це слово — зброя, 
як день, що не схолов, 
коли живуть у ньому 
ненависть і любов. 
Воно влуча як куля, 
ця зброя золота, 
коли у нім ненависть 
з любові вироста. 

Воно над зорі лине, 
а в нім живуть як спів 
любов до Батьківщини 
і лють до ворогів. 

О зброє щастя, слово, 
я жить з тобою звик! 
Ти — квітка у любові, 
в ненависті ти — штик. 


Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза — це безмежний світ поета, це історія, пережита в любові й ненависті, радості й журбі, пережита гостро, до сліз, до знемоги.


В огні нестримної навали

рубали, різали наш сад...

А ми дивилися назад

і за минулим сумували...

Руками власними тюрму

творили ми собі одвічну...

О будьте прокляті,— кому

назад повернуте обличчя!

Кати нас брали на штики

за слово, правдою повите...

Ви ж розумієте?! Віки

не знали ми, чиї ми діти!..

Хтось застромив у серце шило

в чеканні марному весни...

В саду розкішному лишились

одні пеньки та бур'яни.

Кати на струни наші жили

тягли із рук, як сон, блідих...

І з нас співців собі купили,

щоб грали їм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками,

нам тільки снився волі гук.

І похоронно над полями

кричав і плакав чорний крук...

Він нам кричав про волі гнів,

щоб ми повстали, захотіли!..

Й кривавий дзюб об струни-жили

в безкраїм розпачі точив...

Коли ж приходили раби

володарям на струнах грати,

серця не тисло від журби

і не обурювали грати...

А струни плакали... Не в бій —

вони нас кликали в утому...

Та от прийшов співець новий

і в струни вдарив по-новому.

І ми здригнули!.. Душі громом

залив музичний буревій,

що мчав, мов рокоти ріки,

що рвався вдаль крізь піну шалу!

І розцвіли старі пеньки,


                                                      і бур'яни травою стали...

Володимир  Сосюра народився 6 січня 1898р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.).


Як я люблю тебе, мій краю вугляний,

твій кожний камінець, твою билину кожну,

де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну,

що снилося мені в заграві заводській...

Коли доводиться в краях твоїх бувати,

од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь...

Щоб сили для пісень джерельної набрати,

я серцем до землі донецької тулюсь.

Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив,

і рейок димний дзвін, і шахти на горі,

куди біжать, біжать вагончики з заводу,

смуглява дітвора, щасливі матері...

Це там, це там, це там зростали ми й любили,

і я горджусь, що я землі моєї син,

де силу мускулів машини замінили,

щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін,

Щоб він злетів орлом в простори наукові,

щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях.

Я шлю тобі слова безмірної любові,

донецький краю мій, на твій громохкий шлях.

Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою

і прокладай нову, іще не знану путь!

В майбутнє ідучи веселою ходою,

у щасті про свого поета не забудь. 


            Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав.

Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця, в єдиній кімнаті якої туляться восьмеро дітей і батьки.

image004

З одинадцяти років хлопець іде працювати — спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку.

Початкову освіту Володимир здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Жуль Верн, Т. Майн Рід, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Від 1911 р. в с. Третя Рота (нині м. Верхнє (більш відоме як Третя Рота, нині у складі Лисичанська Луганської області)) навчається в міністерському двокласному училищі. Маючи блискучу пам'ять, легко виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою.

Лисиче над Дінцем... де висне дим заводу,
музика у садку та потяг в сім годин...
Вас не забуть мені, як рідну Третю Роту...
Про вас мої пісні під сивий біг хвилин...

 Лектуру поета становлять твори Гомера, Шіллера, Гоголя, Пушкіна, Шевченка, Лєрмонтова, Некрасова, Лесі Українки, Франка. У цей період він захоплюється й лірикою А. Бєлого, О. Апухтіна, С. Надсона; від 1912 р. сам пробує писати вірші російською мовою.Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі, після смерті батька (1915 р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи. Тут в 1916-1917 рр. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в бахмутській «Народной газете» та лисичанських газетах «Голос рабочего» і «Голос труда».

У 1918 р. В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Невдовзі потрапляє на кілька місяців до петлюрівських загонів, тікає до червоних, восени 1919 р. опиняється в полоні денікінців.

У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної Армії.


І пішов я тоді до Петлюри,
бо у мене штанів не було.
Скільки нас, отаких, попід мури
од червоної кулі лягло.
Ми пройшли золотими ланами,
крізь огонь і синяву пройшли,
та навіки, навіки за нами
оселедець, погони та шлик.

Може, серце порвали — не знаю;
може, серце порвали в бою...
Як заграють «Ви жертвою палі...»,
головою об мури я б'юсь...
І підходе товариш до мене,
мов дитину, під руки бере...
О моя Революція, нене,
може, син твій од болю умре!


image006

1920 р. в Одесі В. Сосюра — політкурсант 41 стрілецької дивізії — знайомиться з письменниками Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, з поезією В. Чумака. У дружньому колі, а часом і в «Кафе поетів» читає власні вірші. Літературне товариство одностайно визнає його поетом, а за образно-інтонаційним ладом, тематикою і традицією — поетом українським. 20 травня в газеті «Одеський комуніст» за підписом «Сумний» з'являється вірш «Відплата», що вважається одним із перших опублікованих українських поезій В. Сосюри. Поет дедалі більше (а від 1921р. майже виключно) пише українською мовою.

Уже добре знаного читачам талановитого поета відкликають з фронту до Харкова. Починається період напруженого творчого життя в колі таких тогочасних молодих майстрів, як В. Блакитний, О. Копиленко, О. Довженко, І. Сенченко, О. Вишня, М. Йогансен, П. Усенко.



Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...

Твої губи — розтулена рана...
Ми хотіли й не знали — чого...
Од кохання безвольна і п'яна,

ти тулилась до серця мого...

Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...

Пам'ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв...

Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...

Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет—
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...

Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать...

Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.


1921 р. виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії». 1922 р. з'являється друга збірка В. Сосюри, на той час студента Харківського університету, — «Червона зима».

Колеса тупо б'ють... по рейках перебої —

Вже міст через Донець давно прогуркотів...
Стою біля дверей — і дихає сосною
квиління вітрове про весни юних днів...

Рубіжне... знову путь... Володине... Кабаннє —
нарешті Сватове, і крикнув потяг: "Стій!"
Сходили на базар, помилися у бані, —
я вірші став писать під вечір золотий —

Писав чомусь про смерть, неначе знав, що ніччю
раптовий стрілів блиск вогку прониже тьму...
Й ми знов підем на бій за владу робітничу...
О, не забуть мені Червону ту зиму!

Поет вільно почувається у складному, повному багатьох течій літературному процесі, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання і не надаючи цьому особливої ваги.

Пристрасну чуттєву лірику приносять книги 1924 р. «Осінні зорі» і «Місто». Народжуються такі перлини новочасної лірики, як «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті лани...», «Такий я ніжний...» та інші.

З 1923 р. після короткочасного навчання на робітфаку Харківського інституту народної освіти (тут поет опинився в рідкісній ситуації, коли він вивчав історію літератури, а вся молодь України за хрестоматією Плевако студіювала його власну творчість) В. Сосюра повністю віддається літературній праці. У 1928-1929 рр. виходять поеми В. Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ГПУ», публікуються збірки віршів «Коли зацвітуть акації»


Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі...

Будем іти ми з тобою тоді

в ніжному вітрі до рання,

вип'ю я очі твої молоді,

повні туману кохання...

Солодко плачуть в садах солов'ї,

так, як і завжди, незмінно...

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни...

Ось вона йде у вінку, як весна...

Стиснулось серце до крику...

В ньому злилися і ти, і вона

в образ єдиний навіки.


 «Де шахти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932). Поет бере активну участь у літературному житті — багато виступає перед робітниками, на творчих дискусіях і вечорах.

У 1930-х роках поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Петникова). Здобута в багатьох роздумах філософічна ясність думки вносить у книжки поета («Нові поезії», 1937; «Люблю», 1939) почуття творчої впевненості й оптимізму. У 1937 р. В. Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує 1940 р.

Велика Вітчизняна війна застає В. Сосюру в Кисловодську. Він повертається до Києва і за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старшого віку виїздить до Уфи. Тут пише поему «Син України» (1942), видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий» (1942). У 1944 р. В. Сосюра закінчує роботу над поемою «Мій син». В роки війни він як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» бере участь у роботі українського радіокомітету, виступає як пропагандист і агітатор, виїздить на фронт. 1944 р. поет повертається до Києва.

1947 р. виходить з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли»,  за яку в 1948Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 р.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

За таких обставин, постійне очікування арешту, у поета виникла психічна хвороба і він був змушений декілька разів лягати до лікарні. Незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі за його можливості.

Збірні видання творів Сосюри: «Поезії в 3 томах» (1929—1930), «Твори в 3 томах» (1957—1958), «Твори в 10 томах» (1970—1972).

У 1937—1957 рр. мешкав у Києві в будинку письменниківРоліт, з 1957 р. — в будинку на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому згодом встановленопам'ятну дошку.

У1958році пережив перший інфаркт, відтоді перестав вживати алкоголь, курити та грати в улюбленийбільярд. Підкосив Сосюру другий інфаркт, після якого він майже не виходив з помешкання. «…вони з мамою поїхали якось уКончу-Заспуі через день-два тато помер», — згадував син Володимир.

Було це8 січня1965 року. Похований Володимир Миколайович Сосюра в Києві наБайковому цвинтарі(надгробний пам'ятник —граніт;скульпторО. О. Банников; встановлений у1968році.)

image008

 

Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою
і прокладай нову, іще не знану путь!
В майбутнє ідучи веселою ходою,
у щасті про свого поета не забудь.

 

 image001

На Аскольдовій могилі український цвіт –
По кривавій дорозіНам іти у світ…
П.Тичина

Чи потрібні нашій країні герої? Чи потрібно вивчати історію свого народу і країни? Розумні кажуть: “Хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього”. Саме тому ми повинні знати історію. А наша історія вмита і вмивається  кров’ю і сльозами, а ми вперто не погоджуємося вивчати своє минуле. Проте з огляду на сьогодення жевріє надія, що здоровий глузд української нації візьме гору над хохляцьким менталітетом.

29 січня вся свідома українська громадськість відзначає День пам’яті героїв Крут.

98 років тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.

29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний-схід від Києва, 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною російсько - більшовицькою армією Муравйова, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі.

image003

Бій тривав лише п'ять годин. У полон було захоплено, закатовано і потім розстріляно 28 юнаків. Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на два дні.

Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди за рішенням Центральної Ради було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. 19 березня 1918 року пройшло урочисте перепоховання 18 загиблих під Крутами бійців Студентського куреня, тіла яких вдалося знайти на полі бою та ідентифікувати. Ця подія активно висвітлювалась київською пресою.

Вшанувати подвиг захисників вийшов весь Київ. Церемонія розпочалася о 2 годині дня на вокзалі, де зустріти тіла померлих зібралися студенти, родичі померлих, політики, військові, духовенство, представники просвітницьких організацій і прості люди. Київським єпископом Никодимом була відслужена заупокійна.

 image005

На всіх перехрестях до процесії приєднувалися нові колони людей, що віддавали данину героїчному вчинку юнкерів і студентів.

image007

image009

image011

 image013

 

Біля Володимирського собору до процесії приєднались члени Центральної Ради на чолі із Грушевським. Після чого Грушевським була проголошена відома промова, яку він почав латинським висловом "Dulce et decorum est pro patria mori!" - "Солодко і гарно вмерти за Вітчизну". Виступаючи на церемонії поховання, голова Центральної Ради (1917-1918) Михайло Грушевський назвав вчинок київської молоді героїчним.

image015

М.Грушевський (в центрі фото)  на громадянській панахиді під час перепоховання Героїв Крут. Також Михайло Грушевський протиставив померлих під Крутами студентів людям, які оголосили нейтралітет у громадянській війні: 

" Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну!.. Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи." 

 

Під час провезення тіл біля будинку Центральної Ради відбулось зняття із цього будинку російської символіки. Про це заявив Грушевський, перетворивши подію на своєрідний ритуал:

"От у цій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власті над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістдесят з верхом літ.

Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров'ю. І кров пролили ці молоді герої, котрих ми нині проводжаємо!"

Закінчилась процесія на Аскольдовій могилі, де й були поховані загиблі. 

 

image017 

У кінці березня1918 починають збиратися кошти на надгробний пам’ятник загиблим під Крутами. Ініціатором збору коштів був лікар Сергій Коломійцев. При тому у його замітці в газеті "Нова Рада" звучали відверто звинувачувальні заклики на адресу чинної тоді української влади :"Честь і слава молодим героям, і вічна ганьба тим, хто повинен був не себе, а їх спасти, але не зробив цього".Ці слова Сергія Коломійцева дуже актуальні і сьогодні. Історія вчить і прах загиблих стукає  в небайдужі серця справжніх українців.

У 1918 році Павло Тичина пише свій знаменитий вірш "Пам’яті тридцяти", присвячений похорону студентів, загиблих під Крутами.

1931 року до 13-ї річниці бою ІІ конференція Львівського студентства ухвалила рішення вважати роковини бою українським всестудентським святом, і оголосила проведення одноденного голодування, кошти від якого будуть зібрані на допомогу політв’язням. Таке голодування проводилось у подальшому щороку до 1939 року, до того моменту, коли Західна Україна була приєднана до Радянського Союзу.

Цікаво, що навіть під час німецької окупації України українська преса зверталась до крутянських подій. Так у харківській газеті "Нова Україна" у статті до річниці битви під Крутами у 1943 році зазначалось, що битва під Крутами – це "легендарна дата в історії боротьби українського народу проти більшовицької загрози".

Після цього про подвиг молодих звитяжців забули на більш ніж 70 років, а їхні могили за радянських часів було споганено та  зруйновано.

 

image019 

Перше звернення до битви під Крутами на офіційному політичному рівні у незалежній Україні відбулось за часів президентства Леоніда Кучми.

24 січня 2003 року на 85-ту річницю бою було видано розпорядження "Про вшанування пам'яті Героїв Крут". Розпорядження передбачало організацію виставок, проведення тематичних вечорів та конференцій, забезпечення широкого висвітлення цих заходів у засобах масової інформації.

У 2005 році за ініціативи президента розроблюється проект меморіально-музейного комплексу "Пам’яті Героїв Крут", розташованого на місці битви біля села Пам’ятного Чернігівської області.

29 січня 2006 року на 88-му роковину бою під Крутами на місці битви була проведена перша масова церемонія вшанування пам’яті. Був проведений мітинг-реквієм, на якому були присутні представники української влади.

25 серпня 2006 року проект меморіально-музейного комплексу починає втілюватись. Тоді відкривається меморіал "Пам’яті Героїв Крут" на залізничній станції Крути - 10-метрова червона колона, що символізувала колону Київського університету на 7-метровому насипі.

image021

Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут». Указом передбачалося проведення заходів із вшанування пам'яті Героїв Крут (покладення квітів до їх могил та інших пам’ятних місць, ходи, мітинги -реквієми), видання наукових праць, збірників документів та матеріалів, пов’язаних із подіями біля станції Крути, створення художнього фільму, присвяченого Героям Крут, спорудження на Аскольдовій могилі пам’ятника Героям Крут, вихід тематичних теле- та радіо- передач.

Фактично відмовилась від політики вшанування пам’яті "Героїв Крут" влада, що прийшла з обранням Віктора Януковича Президентом України.

Досить великий суспільний розголос отримало видання нових редагованих підручників з історії України для 5 класу у 2011 році.

Зміни у новому редагованому варіанті підручника були відносно невеликими - з нього прибрали згадки про Помаранчеву революцію та битву під Крутами, скорочені розділи про УПА та Січових стрільців, інші невеликі зміни. На думку автора попереднього варіанту підручника для 5 класу Віктора Мисана дані зміни мали сформувати неагресивний образ Росії.

Варто відзначити, що в зазначений період влада не могла повністю відмовитися від вшанування пам’яті "Героїв Крут". Так на річницю бою у 2011 році урядова делегація на чолі із прем’єр-міністром України Миколою Азаровим поклала квіти до місця поховання студентів на Аскольдовій могилі. 

Не міг повністю обійти увагою День пам’яті Героїв Крут і Президент України Віктор Янукович. На його вебсайті була оприлюднена офіційна заява, у якій Президент висловлювався з приводу річниці, проте давав битві під Крутами досить обережну та нейтральну оцінку, утримуючись від її культування:

"Події далекого 1918 року – важливий урок для сучасних українців. Це і урок мужності, але й урок того, якими уважними ми маємо бути в своїх рішеннях, як міцно треба думати, коли йдеться про життя молодих людей".

Традиційні церемонії вшанування пам’яті "Героїв Крут" на 93-тю річницю битви перейшли до рук опозиційних сил та правих організацій і партій. Для них фактичне ігнорування цієї дати центральною владою стало можливістю заявити про себе.

Так, 29 січня 2011 року Юлія Тимошенко поклала квіти на пам’ятний знак на Аскольдовій могилі та виступила для преси.

Інший, на той час, опозиційний політик Арсеній Яценюк вшанував пам’ять "Героїв Крут", поклавши квіти до меморіалу жертв бою під Крутами на Личаківському кладовищі у Львові. Арсеній Яценюк висловився у дусі традиційної офіційної риторики "Героїв Крут", додавши до цього політичний підтекст: "Бій під Крутами – це символ жертовності і подвигу в ім’я свободи і Української держави. Але політики зобов’язані пам’ятати, що дуже часто за подвигом одних стоїть безвідповідальність і непрофесіоналізм інших". Чи пам’ятає він свої слова сьогодні?

Найпромовистішим та порочим був виступ опозиційного, на той час,  політика В’ячеслава Кириленка, який заявив: "Ми повинні рівнятися на них (Героїв Крут – примітка) і протистояти нинішній владі, яка ненавидить все українське. Із підручників історії міністр Табачник прибирає згадки про Героїв Крут. Що буде далі? Закриють цей монумент?"

 

Що ж видбулося – ми бачимо та пожинаємо нехтування своєю історією сьогодні.

 

На Різдво 2012 року кожен, хто відвідав Церкву Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, міг стати свідком "дива".

  

image023

Неподалік храму, на місці звичного для багатьох киян і гостей столиці дерев’яного хреста на честь героїв Крут стояв справжній пам’ятник крутянцям:виготовлений з дорогого каменя "козацький хрест", в центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із святого Євангелія – "Найбільша любов – життя покласти за друзів".

- Памятний знак «Козацький хрест» встановлено на кошти двох родин із нашої парафії, - зазначив настоятель храму отець Олексій. - Але вони воліли б залишитися неназваними".

Він  лише висловив захоплення новим пам’ятником і повідомив, що його творці і меценати не бажають розголосу, їм цілком достатньо усвідомлювати, що про їхню справу "знає Господь".

Показово, що пам’ятник встановили не президенти, урядовці, депутати та інші високопосадовці, які впродовж багатьох років клялися це зробити, а звичайні громадяни.

Це ще й свідчення того, що народ України любить свою країну. Своєю кров’ю, душею і своєю працею він, як і будь-який інший народ, прагне до життя і благополуччя. І бій під Крутами, і встановлення у такий спосіб пам’ятника героям - крутянцям є доказом , яскравим доказом, і насамперед самим собі у цій любові . Доказом перед усіма іншими, нехай сильнішими, більш амбітними, але це - пряма відповідь на історичний виклик .

 

До уваги вступників!

Первомайський політехнічний інститут НУК оголошує прийом студентів:

 - для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста на заочній формі навчання.

Етапи вступної компанії

Терміни

Початок прийому заяв та документів

25 січня 2016 року

Закінчення прийому заяв та документів

09 лютого 2016 року

Строки проведення вступних випробувань

11 лютого 2016 року

Термін оприлюднення рейтингового списку   вступників

17 лютого 2016 року

Терміни зарахування вступників

19 лютого 2016 року

- для здобуття ступеня бакалавра на заочній формі навчання на базі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

 

Етапи вступної компанії

Терміни

Початок прийому заяв та документів

09 лютого 2016 року

Закінчення прийому заяв та документів

04 березня 2016 року

Строки проведення вступних випробувань

09 березня 2016 року

Термін оприлюднення рейтингового списку вступників

10 березня 2016 року

Терміни зарахування вступників

14 березня 2016 року

Первомайський коледж НУК оголошує прийом студентів:

 - для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста на основі освітньо-кваліфікаційного рівня кваліфікованого робітника, неповної, базової та повної вищої освіти на заочній формі навчання

Етапи вступної компанії

Терміни

Початок прийому заяв та документів

09 лютого 2016 року

Закінчення прийому заяв та документів

04 березня 2016 року

Строки проведення вступних випробувань

09 березня 2016 року

Термін оприлюднення рейтингового списку вступників

10 березня 2016 року

Терміни зарахування вступників

14 березня 2016 року

 

День соборності України – свято, що відзначається щороку 22 січня.  Історичні події цього дня сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної України та утвердження національної ідеї.

         Акт возз’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося у 1919 році. належить до найвизначніших в історії нашого народу звершень. Він сприяв розвитку національної свідомості українців, формуванню української політичної нації, її консолідації та перетворився на реальний фактор політичної боротьби всіх поколінь українських патріотів за суверенну соборну Українську державу.  

Ідея соборності стала загальнонаціональною мрією. Вона включає у себе єдність і згуртованість. У слові «соборність» ми чуємо слово «собор». Великий український класик Олесь Гончар закликав: «Бережіть собори душ наших!». Невипадково, однією з перших акцій, до яких вдалися патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР, а саме, 21 січня 1990 року став «живий ланцюг» між Києвом і Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України, як запорука існування єдиної держави України.

          Офіційно в Україні День соборності відзначається з 1999 року. Свято встановлено «…враховуючи політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки та утворення єдиної (соборної) української держави…» (згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року №42/99).

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави в  єдності українських земель. А поразки УНР нагадують сьогоднішньому українському суспільству про його роль у формуванні якісної і вольової політичної еліти, здатної гідно відповідати на геополітичні виклики, які стоять перед сучасною Україною. Органи державної влади, місцевого самоврядування в Україні мають формувати та практично реалізовувати державну політику щодо консолідації та розвитку Української нації і держави, забезпечувати державний суверенітет і економічну самостійність соборної України відповідно до української національної ідеї та ідеалів боротьби за волю і славу України.

 

Встане славна мати - Україна,

Щаслива і вільна,..

Єднаймося, братаймося

В товариство чесне,

Най братерством, щирими трудами

Вкраїна воскресне!

З повагою

к. і. н., доцент кафедри

 

соціально-гуманітарних дисциплін та БЖД»                              Т.В.Букіна

Донецький край – колиска сучасної української поезії.

Січень – місяць днів народжень українських поетів – донеччан.

Василь Стус .

 

Детальніше...

Шановні випускники 9-х та 11-х класів!

Первомайський коледж та Первомайський політехнічний інститут НУК

імені адмірала Макарова оголошують набір слухачів підготовчих курсів!

Вступникам надається можливість покращити свої знання з української мови, математики та історії України.

Організаційні збори слухачів підготовчих курсів відбудуться

13 лютого о 10:00 ауд.44

Довідки за тел. 0508488001, (05161)5-81-51, 4-30-63.

 

День енергетика в Українісвяткують у найбільш короткий світловий день року, що можна вважати досить символічним, зважаючи на роль працівників сфери енергопостачання в сучасному суспільстві.

Детальніше...

Без преувеличения, Новый год – единственный праздник, которого с нетерпением ожидают и взорслые, и дети. И происходит это, наверное, потому, что именно под Новый год с нами приключаются самые разные истории. Приключаются, или мы сами становимся их авторами – это совсем неважно. Важно, что они в суете - сует нашей жизни все же имеют место, особенно в студенеческой среде.

Детальніше...

Куті смачної, Коляди гучної, Щасливого Різдва І на весь Рік добра! 

З повагою ВІДДІЛ ПРАКТИК, СПРИЯННЯ

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЮ ТА СЕРТИФІКАТНИХ ПРОГРАМ