Ukrainian English Russian

Шановні студенти, роботодавці та інші зацікавлені особи в реалізації освітньої програми «Міжнародна економіка», Національний університет кораблебудування ім. адм. Макарова запрошує Вас взяти учать в громадському обговоренні «ОПП «Міжнародна економіка» на здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти.

Ознайомитися з проєктом ОПП «Міжнародна економіка» можна за посиланням:

http://www.nuos.edu.ua/students/osvita/gromadski-obgovornennya/2696/?fbclid=IwAR242PFFTHNHzrXkvUkOT3...

Кожна Ваша відповідь є важливою для нас та буде врахована в процесі надання освітніх послуг. Пропозиції й зауваження в електронному вигляді можна надсилати на e-mail: Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Запрошуємо взяти участь в обговоренні ОПП «Міжнародна економіка» на відкритому засіданні кафедри 30.03.2021р о 10:00.

Детальніше за посиланням

Студенти - першокурсники готуються до Шевченківських днів читання поеми «І мертвим і живим, і ненародженим …»

 

Відділ по роботі з молоддю та міжнародних програм

Бути в курсі студентського життя легко! Приєднуйся до Instagram-сторінки pfnuk_info

Перші весняні дні у Первомайській філії видалися насиченими. Студенти організували святкове привітання для жіночої половини та підготували фотосушку «Весняні емоції». В святковому сценарії використали поезії «Жартівливий березень» поетеси Наталії Терещенко, продумали оригінальний діалог для ведучих та запросили на свято  співачку Тетяну Андрієнко, яка порадувала своїм голосом усіх присутніх та подарувала незабутні хвилини насолоди від пісні. Наостанок всі представниці жіночої статі отримали від студпарламенту сувеніри на пам'ять.

В заході взяли участь директор філії Сергій Доценко, декан інженерно-економічного факультету Ірина Жувагіна, завідувачки кафедр, працівниці деканату та студентки філії. 

 

 

Відділ по роботі з молоддю та міжнародних програм

Бути в курсі студентського життя легко! Приєднуйся до Instagram-сторінки pfnuk_info

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ У ТВОРЧОСТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА (1814 – 1861)

 Після Г.Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Великого Українця, Генія і Пророка Т.Г.Шевченка (1814-1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності

          Філософія Т.Шевченка виростає з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри.

          Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі.

          Життя цієї надії починається з оспівування свободи. Шевченко показує, що нездоланність людського духу виявляється в тому, що співців свободи народжують най похмуріші часи. Вінець Шевченкової творчості — це спів свободі, уславлення свободи, цієї першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. «Кобзар» наскрізь просякнутий прагненням свободи, передчуттям її неминучості.

          Філософський характер творчості Т.Шевченка відображає її народність, коли кожне явище життя розглядається мовби очима народу, з позицій народу, кожна подія минувшини чи сьогодення вимірюється мірою народної моралі, чистотою й цнотливістю душі трудової людини.

          Для філософії Т.Шевченка характерне нове, мистецько-поетичне розуміння співвідношення стихійного і закономірного. Його філософія багата емоційною наснагою образів, широтою і діяльністю асоціативного мислення. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське: біблійна далеч історії тут мудро перегукується із сьогоденням, досвід минувшини — з сучасним життям і прагненням народів світу. У цьому розумінні філософія Т.Шевченка невичерпна.

          У центрі його філософії є людина з її внутрішнім світом, яка перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації. Це не просто людина, а передусім людина Землі, яка критерієм істини має свою власну діяльність, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального.

          Це оригінальна система, в основі якої постає філософський дух українського народу як органічна єдність віри, надії і любові у вічному прагненні до втілення їх у свободі, яка й скеровує людське життя. Уже сьогодні можна із впевненістю сказати, що філософія в Україні жила і буде жити. Витоки цієї живо творчості у мудрості українського народу.

 

 

Усміхніться! Тане сніг,
Щастя падає до ніг,
Нині ваш весняний день
Квітів, сонця і пісень!
Хай теплом зігріє він
Дружби радісні хвилини,
Принесе як дар любов,
Усміхайтесь знов і знов!

ЯНУ ПОТОЦЬКОМУ – 260 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

(1761 – 1815)

ПОЛЬСЬКИЙ ІСТОРИК, АВТОР ЧИСЛЕННИХ ПРАЦЬ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

«Благословляю науку, яка приносить мені щастя, спокій і навіть насолоду, всупереч жахливому хаосу, в котрий укинуто наш час…»

(Ян Непомуцен Потоцький)

Хто ж він? Ян Потоцький є одним із засновників історичної географії та хронології – спеціальних історичних дисциплін – етнологом, а також картографом, географом, лінгвістом. Майже немає галузі знань, у якій він би не залишив свого сліду, за винятком хіба теології. Усі наукові видання Яна Потоцького унікальні.

          Звідки походить? Ян Потоцький походив із старшої гетьманської гілки роду Потоцьких герба «Пилява». Він був сином коронного крайчого, старости лежайського Йосифа на Золотім Потоці Потоцького і Терези з Оссолінських. Народився Ян Непомуцен Потоцький 8 березня 1761 р. у                   с. Пикові на колишній Брацлавщині, тогочасного Вінницького повіту (тепер – Калинівський район Вінницької області).

          Якими наділений здібностями? З дитячих років вирізнявся гарною пам’яттю, чудовою уявою, допитливістю. З часом, молодий Потоцький вивчив досконало кілька мов. Так, він читав в оригіналі грецьких та римських класиків. Повсякденною і рідною для Яна Потоцького була французька мова. Польською мовою він володів гірше.

          Що стало змістом його життя? Я. Потоцький писав французькою мовою, основою його досліджень було слов’янство – культура, історія, зокрема, давня та ранньосередньовічна українська історія.

          У вересні 1788 р. Я. Потоцький заснував у Варшаві друкарню, яку назвав «Вільна», оголосивши, що буде видавати в ній «проекти і писання політичні, які відмовлялися прийняти інші друкарні». При типографії, яка діяла у власному палаці Потоцького по вул. Римарській, граф відкрив ще й громадську читальню. Політична діяльність графа була лише нетривалим епізодом у його житті. Він був обраний делегатом на Сейм від Познані.

Наприкінці XVIII ст. граф часто подорожував Європою, Азією, Російською імперією, зокрема побував у Сибіру, на Кавказі. На початку ХІХ ст. він значну частину свого часу проводив у маєтках на Поділлі (в Тульчині та Демидівці), а також у Кременці – у бібліотеці Кременецької гімназії.

          Підсумуємо наукові погляди графа Яна Потоцького! Його зацікавлення слов’янщиною не мало політичного чи ідеологічного підтексту. Цікавився нею як землею його предків, де лежали родові маєтності.

          У своїх працях Ян Потоцький обстоював автохтонність слов’ян, певну спільність їх раннього життя й розвитку, визнання їх значного впливу на культуру світової цивілізації. Це було викликом прихильникам норманістських теорій у поглядах на первісну і середньовічну історію корінних народів Росії та України

          Сучасні автори у Яні Потоцькому бачать попередника української історичної реґіоналістики чи краєзнавства. У праці «Дослідження Сарматії» (1789-1892), чотиритомнику історичних та географічних матеріалів про Скіфію, Сарматію і слов’ян і, особливо, в «Археологічному атласі європейської Росії» (й три томики давньої історії Волинської, Подільської та Херсонської губерній) - Ян Потоцький навів численні факти і події, описи пам’яток давньої матеріальної та духовної культури Волині, Поділля, Брацлавщини та інших регіонів України.

          Ще у 1796 р. у «Фрагментах історії та географії Скіфії, Сарматії та слов’ян» Ян Потоцький доводив, що українці цілком окремий народ, відмінний від росіян. До того ж Ян Потоцький не лише вважав українців прямими нащадками племен, на основі яких консолідувалася свого часу Київська держава - Русь, а й чи не перший вживав назви «українці», а не «русини» чи «малоросіяни», як тогочасні вчені.

          У нарисах Потоцького з давньої історії Волинської та Подільської губерній (1805) розглядав ці регіони в єдності з іншими українськими землями і не ідеалізував панування на них Литви і Речі Посполитої. Автор уперше в тогочасній літературі, хоч і конспективно, спробував систематизувати й проаналізувати пам’ятки Поділля й Волині, висвітлити і науково осмислити їх давню та ранньосередньовічну історію.

           «Яна, графа Потоцького, незвичайна швидкість розуму, величезні знання, далекі горизонти; його безмежна фантазія і яскравий темперамент; праця систематична, наполеглива, довголітня, не знайшла ні в сучасників, ні в нащадків заслуженого визнання, із дуже різних причин; частка провини тяжіє і на самому авторі» (А. Брюкнер)

Період участі в рамках програми: з 1 червня по 1 вересня 2021 року.

Ознайомитися з вакансіями можна тут

Заповнити бланк

Бути в курсі студентського життя легко! Приєднуйся до Instagram-сторінки pfnuk_info

МИРОН КОРДУБА – УКРАЇНЕЦЬ З ЧІТКОЮ ПОЗИЦІЄЮ

          Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути.

(В’ячеслав Липинський)

         Про життєву позицію цієї людини свідчить один із фактів, який описав історик Ярослав Шашкевич. Сталося це 15 лютого 1946 року у Львівському університеті, коли в місті влаштували дійство зі зречення учнів Михайла Грушевського й паплюження свого покійного вчителя. Мирон Кордуба був єдиним ученим, який з університетської кафедри прилюдно заявив, що Михайло Грушевський є, без сумніву, найвидатнішим українським істориком і будь-яка європейська нація пишалася б, якби мала такого вченого.

          Як же формувалася така життєва позиція? Мирон Кордуба народився 2 березня 1876 року в Габсбурзькій монархії і прожив у цій державі до своїх 42-х років. Він і його дружина Євгенія (з Цегельських) зростали в родинах греко-католицьких священиків, які протягом тривалого часу були хранителями української національної ідеї, традицій, способу життя.

          1894 року знайомиться з Михайлом Грушевським і розпочинається тривала творча дружба і співпраця. Про це свідчать понад 100 листів, які збереглися в родині. Ця епістолярна спадщина заслуговує на увагу, на вивчення, на публікації, яка може нам розповісти дуже багато цікавого.

          У житті історика можна виділити кілька періодів: віденський, чернівецький, варшавський, холмський, львівський. Кожен із них цікавий по-своєму, адже Мирон Кордуба був надзвичайно стійкою, творчою, принциповою особистістю.

          Мирон Кордуба починав, як і Михайло Грушевський, з літераторства. Та упродовж усього життя цікавився політикою. У 1897 – 1898 роках у Відні прослухав курс політичної історії. Брав активну участь у громадському житті віденських українців. Був активним членом товариства «Січ». У Відні Кордуба захистив дисертацію. З 1900 року Мирон Кордуба працює в Чернівцях. Там він спілкується з Ольгою Кобилянською, Лесею Українкою, Осипом Маковеєм, Романом Смаль-Стоцьким та багатьма іншими українськими політиками, культурними діячами, науковцями.

          До початку Першої світової війни Мирон Кордуба публікує близько 80 політичних і публіцистичних статей, які розповідають про ситуацію на Буковині та стосуються різних боків життя українського суспільства й історії України. Бере участь у відродженні українського руху. 1918 року став членом крайового комітету Української Національної Ради і делегатом від Буковини в Києві. Із проголошенням УНР і ЗУНР Кордуба працює як дипломат на незалежну Україну. На Буковині, на жаль, національне відродження, як і на Закарпатті, зазнало невдачі. Звідти румуни депортували українських діячів, насамперед тих, які походили з Галичини. Кордуба спочатку перебирається до Станіславова, а згодом і до Львова.

          Варшавський і львівський період життя Кордуби пов’язані з Науковим товариством імені Тараса Шевченка, а львівський – також із Таємним університетом, де він очолив кафедру історії і став деканом філософського факультету. У цей період Мирон Кордуба продовжує підтримувати контакти з М. Грушевським.

          1928 року його запросили на посаду професора східноєвропейської історії Варшавського університету. Варшавський період, який тривав 11 років, був особливо плідним з наукового погляду. Кордуба був надзвичайно авторитетним і шанованим фахівцем. Відомо, що лекції Кордуби слухав і Єжи Гедройц (видатний польський редактор), який у своїх спогадах зазначив, що саме вони зацікавили його проблемами України.

          У 1920-1930-ті роки Кордуба був членом економіко-технічного відділу Інституту громадознавства, історико-філологічного товариства у Празі, Польського товариства прихильників історії та багатьох інших.

          1941 року Кордуба переїжджає до Львова. Тут він працює в українській гімназії. Загалом майже півстоліття вчений віддав освіті, викладацькій діяльності. І скрізь, хоч де працював, мав славу ерудованого, висококваліфікованого, вимогливого як до вихованців, так і до себе педагога.   Він принципово не брав участі в організаціях, які були лояльними до окупантів. Після того, як німці залишили Галичину, відновив діяльність у Львівському університеті й інституції Академії наук, від 1944 року Кордуба працює в цих установах та встигає зазнати на собі всіх принад тоталітарного радянського режиму. Починається цькування Грушевського і його школи. І вже згаданий виступ у Львівському університеті, де він, попри шипіння і гул в аудиторії, встиг прочитати лекцію «Грушевський як дослідник княжої доби в історії України». Цю лекцію Кордубі вдалося пережити не довго, бо 1947 року він помер. Однак враження від цього сміливого й абсолютно безкомпромісного виступу сивочолого професора з кафедри радянського Львівського університету запам’ятали всі присутні.

          Мирон Кордуба був істориком із яскраво вираженою державницькою позицією. Він залишив нам понад 500 праць, виданих у Львові, Чернівцях, Києві, Відні, Парижі, Берліні, Кракові, Варшаві. Усі вони потребують докладнішого вивчення, а сама постать – гідного пошанування.

 Сором – хилитися і долі коритися

(Леся Українка)