Війна. Страшенне слово, яке розриває серце, холонить душу та викликає жах у кожної людини, яка цінить життя. Таке безглузде і нелогічне заняття, але нічого не поробиш, коли без нього не обійтись. Коли на кону стоїть життя та гідність цілого народу.

 

Днями до коледжу до нас завітали люди, яких по праву можна назвати героями. Великі особистості, які ціною власних життів захищають наш побут, наше спокійне життя. Вони роблять це настільки вміло, що ми зовсім не відчуваємо тієї страшенної загрози, що нависла над нашою рідною землею.  

Нам довелося на власні побачити та почути усе з вуст двох бійців Дениса та Романа, що тільки-но повернулися з фронту. Дивлячись на хлопців, які трішечки старші за наших інститутських хлопців, поневолі розумієш, що майбуття нашої Батьківщини саме в наших руках, руках молодих людей. Ці хоробрі хлопці ризикують власним життям щодня задля великої й благородної мети — збереження української нації.  

Наша зустріч тривала близько години, але цього мізерного часу не вистачило для того, щоб втамувати наш інтерес. Почути факти від очевидців, участників подій — таке трапляється не кожного дня. Студенти жваво розпитували наших гостей про усе – від побуту – до життя у казармі й самих бойових дій. Звісно, ця зустріч дуже «оздоровила» наші знання, позбавила нас від багатьох міфів та помилкових думок, значно посилила наше відчуття єдності з тими людьми, що саме зараз бережуть наші кордони від загарбників. 

Але є іще дещо, дрібненьке, що майже ніхто не помітив. Воно прийшло до нас зі словами, з поглядами, з щирими посмішками наших гостей-героїв. То було почуття, яке дещо згасло, змарніло за останній час у багатьох з нас. То була любов до рідної землі та віра в усе найкраще. З попелу зруйнованих будівель та змарнілої землі вони принесли маленькі зернятка, що пустили знову свої корінці у наших серцях.  Щиро дякуємо героям!