Ukrainian English Russian

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ У ТВОРЧОСТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА (1814 – 1861)

 Після Г.Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Великого Українця, Генія і Пророка Т.Г.Шевченка (1814-1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалась на національній ідеї українського народу, його ментальності

          Філософія Т.Шевченка виростає з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри.

          Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі.

          Життя цієї надії починається з оспівування свободи. Шевченко показує, що нездоланність людського духу виявляється в тому, що співців свободи народжують най похмуріші часи. Вінець Шевченкової творчості — це спів свободі, уславлення свободи, цієї першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. «Кобзар» наскрізь просякнутий прагненням свободи, передчуттям її неминучості.

          Філософський характер творчості Т.Шевченка відображає її народність, коли кожне явище життя розглядається мовби очима народу, з позицій народу, кожна подія минувшини чи сьогодення вимірюється мірою народної моралі, чистотою й цнотливістю душі трудової людини.

          Для філософії Т.Шевченка характерне нове, мистецько-поетичне розуміння співвідношення стихійного і закономірного. Його філософія багата емоційною наснагою образів, широтою і діяльністю асоціативного мислення. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське: біблійна далеч історії тут мудро перегукується із сьогоденням, досвід минувшини — з сучасним життям і прагненням народів світу. У цьому розумінні філософія Т.Шевченка невичерпна.

          У центрі його філософії є людина з її внутрішнім світом, яка перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації. Це не просто людина, а передусім людина Землі, яка критерієм істини має свою власну діяльність, розглядає своє буття через єдність чуттєвого і раціонального.

          Це оригінальна система, в основі якої постає філософський дух українського народу як органічна єдність віри, надії і любові у вічному прагненні до втілення їх у свободі, яка й скеровує людське життя. Уже сьогодні можна із впевненістю сказати, що філософія в Україні жила і буде жити. Витоки цієї живо творчості у мудрості українського народу.