Ukrainian English Russian

МИРОН КОРДУБА – УКРАЇНЕЦЬ З ЧІТКОЮ ПОЗИЦІЄЮ

          Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути.

(В’ячеслав Липинський)

         Про життєву позицію цієї людини свідчить один із фактів, який описав історик Ярослав Шашкевич. Сталося це 15 лютого 1946 року у Львівському університеті, коли в місті влаштували дійство зі зречення учнів Михайла Грушевського й паплюження свого покійного вчителя. Мирон Кордуба був єдиним ученим, який з університетської кафедри прилюдно заявив, що Михайло Грушевський є, без сумніву, найвидатнішим українським істориком і будь-яка європейська нація пишалася б, якби мала такого вченого.

          Як же формувалася така життєва позиція? Мирон Кордуба народився 2 березня 1876 року в Габсбурзькій монархії і прожив у цій державі до своїх 42-х років. Він і його дружина Євгенія (з Цегельських) зростали в родинах греко-католицьких священиків, які протягом тривалого часу були хранителями української національної ідеї, традицій, способу життя.

          1894 року знайомиться з Михайлом Грушевським і розпочинається тривала творча дружба і співпраця. Про це свідчать понад 100 листів, які збереглися в родині. Ця епістолярна спадщина заслуговує на увагу, на вивчення, на публікації, яка може нам розповісти дуже багато цікавого.

          У житті історика можна виділити кілька періодів: віденський, чернівецький, варшавський, холмський, львівський. Кожен із них цікавий по-своєму, адже Мирон Кордуба був надзвичайно стійкою, творчою, принциповою особистістю.

          Мирон Кордуба починав, як і Михайло Грушевський, з літераторства. Та упродовж усього життя цікавився політикою. У 1897 – 1898 роках у Відні прослухав курс політичної історії. Брав активну участь у громадському житті віденських українців. Був активним членом товариства «Січ». У Відні Кордуба захистив дисертацію. З 1900 року Мирон Кордуба працює в Чернівцях. Там він спілкується з Ольгою Кобилянською, Лесею Українкою, Осипом Маковеєм, Романом Смаль-Стоцьким та багатьма іншими українськими політиками, культурними діячами, науковцями.

          До початку Першої світової війни Мирон Кордуба публікує близько 80 політичних і публіцистичних статей, які розповідають про ситуацію на Буковині та стосуються різних боків життя українського суспільства й історії України. Бере участь у відродженні українського руху. 1918 року став членом крайового комітету Української Національної Ради і делегатом від Буковини в Києві. Із проголошенням УНР і ЗУНР Кордуба працює як дипломат на незалежну Україну. На Буковині, на жаль, національне відродження, як і на Закарпатті, зазнало невдачі. Звідти румуни депортували українських діячів, насамперед тих, які походили з Галичини. Кордуба спочатку перебирається до Станіславова, а згодом і до Львова.

          Варшавський і львівський період життя Кордуби пов’язані з Науковим товариством імені Тараса Шевченка, а львівський – також із Таємним університетом, де він очолив кафедру історії і став деканом філософського факультету. У цей період Мирон Кордуба продовжує підтримувати контакти з М. Грушевським.

          1928 року його запросили на посаду професора східноєвропейської історії Варшавського університету. Варшавський період, який тривав 11 років, був особливо плідним з наукового погляду. Кордуба був надзвичайно авторитетним і шанованим фахівцем. Відомо, що лекції Кордуби слухав і Єжи Гедройц (видатний польський редактор), який у своїх спогадах зазначив, що саме вони зацікавили його проблемами України.

          У 1920-1930-ті роки Кордуба був членом економіко-технічного відділу Інституту громадознавства, історико-філологічного товариства у Празі, Польського товариства прихильників історії та багатьох інших.

          1941 року Кордуба переїжджає до Львова. Тут він працює в українській гімназії. Загалом майже півстоліття вчений віддав освіті, викладацькій діяльності. І скрізь, хоч де працював, мав славу ерудованого, висококваліфікованого, вимогливого як до вихованців, так і до себе педагога.   Він принципово не брав участі в організаціях, які були лояльними до окупантів. Після того, як німці залишили Галичину, відновив діяльність у Львівському університеті й інституції Академії наук, від 1944 року Кордуба працює в цих установах та встигає зазнати на собі всіх принад тоталітарного радянського режиму. Починається цькування Грушевського і його школи. І вже згаданий виступ у Львівському університеті, де він, попри шипіння і гул в аудиторії, встиг прочитати лекцію «Грушевський як дослідник княжої доби в історії України». Цю лекцію Кордубі вдалося пережити не довго, бо 1947 року він помер. Однак враження від цього сміливого й абсолютно безкомпромісного виступу сивочолого професора з кафедри радянського Львівського університету запам’ятали всі присутні.

          Мирон Кордуба був істориком із яскраво вираженою державницькою позицією. Він залишив нам понад 500 праць, виданих у Львові, Чернівцях, Києві, Відні, Парижі, Берліні, Кракові, Варшаві. Усі вони потребують докладнішого вивчення, а сама постать – гідного пошанування.

 Сором – хилитися і долі коритися

(Леся Українка)