Розкрити її намагалися філософи й психологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різному. Олесь Гончар, автор роману "Собор", розкриває духовну красу людей, використовуючи образ собору — архітектурної пам'ятки козацьких часів.

 

 Люди, що захищають храм, втілюють кращі риси українців — моральну чистоту та душевну красу.

 Образ собору — це символ людського духу, чистоти, людяності, віри у прекрасне і неземне. Саме у ставленні до храму виявляються характери людей, їхні справжні обличчя.

У кожного народу — свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців — це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ше собори... Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям.

 Собори — це символи самобутності кожного народу, його незалежності, його сили і величі.

Студенти 251-П  групи чітко усвідомлюють призначення людини в цьому світі. Адже вивчаючи роман «Собор», вони мають змогу стати кращими, чистішими, навчаються  берегти свою історичну спадщину, удосконалювати красу душі. На занятті «Прощання з літературними героями  за романом О.Гончара «Собор» студенти презентували власні міні-проекти та намагались знайти відповіді на запитання, що їх турбують:

-         Чому в світі існує зло?

-         Чому так багато безпритульних дітей?

-         Що штовхає людину на самогубство?

-         Чому люди такі байдужі до чужого горя?

-         Як змінити світ на краще?

-         Що таке людська душа і як її берегти?

Олесь Гончар устами свого героя Хоми Романовича  закликає: "Собори душ своїх бережіть!" Душа людини без собору, то не душа, а пекло. І така людина — не людина.

Височить монастир над усім світом дніпровським. 1 доки стоїть собор, буде жити в українцях сила, щирість і доброта. І доки люди матимуть собори в душах, до тих пір будуть вони народом, а не юрбою, що населенням зветься.