Над таким запитанням працювали студенти 251-П групи.

У  кожної людини в житті є свій невидимий пам’ятник гідності. В буденності звичній мимоволі, непомітно зводить вона його сама собі власним серцем, власним розумом, власними руками. І коли ми всі, врівноважені природою, підемо в потойбічність життя, вготовану невмолимим часом, кожен залишить на Землі свій невидимий пам’ятник гідності.

Таким пам’ятником людського духу, людської гідності є велика Софія Київська – визначна пам’ятка нашої духовної історії, занесена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Особливе місце у творчості українського письменника П. Загребельного посідає роман «Диво» - плід десятилітньої роботи автора, яким він мав наметі «показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, залишений нам історією, існує не самодостатньо.»

Роман Павла Загребельного « Диво» - це твір про вершину давньоруського зодчества – Софійський собор у м. Києві, про його долю в нашій духовній історії.

Людина, її душа, її життя, її талант... і весь світ... Як це все взаємопов'язане, як доповнює одне одного. Над цим варто задуматись. А особливо молодим.

Студенти 251-П групи при вивченні роману «Диво», захищаючи власні проекти довели, що вони гідні нащадки наших пращурів і зроблять все можливе аби зберегти шедеври залишені нам у спадок.

Сучасні політики намагаються бути європейцями, а потрібно залишатися українцями і берегти те, що вже дано тобі на цій землі. Берегти ту часточку великої Батьківщини, яка поряд з тобою, у твоєму серці.

Студенти, працюючи над романом П. Загребельного «Диво», задумались над тим, як треба жити, щоб життя було дивом?

Життя – це можливість. Скористайся нею.

Життя – краса. Захоплено сприйми її.

Життя – це мрія, здійсни її.

Життя – це обов 'язок твій насущний. Не розтринькай його.

Життя – це таїна. Пізнай її.

Життя таке прекрасне – не занапасти його!

Це твоє життя. Борись за нього.