Життя людини… Скільки доброго та злого зустрічається їй на шляху, скільки доріг відкривається перед нею. Але куди йти, який саме шлях обрати, – це може вирішити лише кожен окремо саме для себе. У житті завжди є протиріччя між матеріальним і духовним, високими пориваннями та буденною прозою. І, мабуть, саме від людини, від величі її душі та серця залежить те, як вона буде жити, які закони – матеріальні чи моральні – стануть для неї взірцем.

В історії кожної літератури є книги, які позначають сходження культури народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою є "Собор" О. Гончара. Роман стверджує силу і красу людського духу, історичної пам'яті. Він присвячений темі збереження духовної спадщини, культури, мови, мистецтва, історичних святинь народу, захисту цих здобутків. Усім філософським змістом роман "Собор" звернений до нас, до наших нащадків. Що ми створили? Який слід в історії свого народу залишимо? Що нами збудовано, а що зруйновано? Адже нам доведеться будувати не лише споруди.

Студенти 251-П групи та 252-П групи вже другий рік вивчають українську літературу, використовуючи проектну діяльність.

Адже саме вона допомагає усвідомити відповідальність кожного за спільну справу. Відбувається відхід від традиційної форми заяття, надається свобода у виборі теми, методів, форм роботи. Студенти усвідомлюють велику відповідальність. Працюючи над проектами за романом О.Гончара «Собор»,

вони обирають різні форми творчого звіту . Найголовніше те, що студенти

зуміли знайти відповіді на запитання: Як пов’язана загальна культура людини з духовністю? Чи можна “реставрувати”, відновити, “полагодити” душу? Як подолати труднощі, які випадають на долю людини? Чи важливо поважати історію, минуле свого народу? Як це впливає на душу людини?

Чи є духовність собором? Для чого живе людина ? І якою вона має бути?

 Олесь Гончар намагався розкрити нашому поколінню очі на справжні цінності життя. Він доводив, що люди, які вважають себе культурними, але не цінують того, що мають, ніколи не досягають справжнього щастя. Але коли дивишся на пам’ятки, які залишили нам предки, то раптом розумієш, що такого більш ніколи неможливо буде створити. Жоден собор не схожий на інший, кожна людина неповторна на Землі. І хіба не допомагають нам берегти «собори душ» ті собори, які ще зберегло людство?!